Це — Му­ра­шик. Він Мурахоїд, з підвиду зореїдів. Ко­лись дав­но зореїди жи­ли на землі. Во­ни діставали но­сом не­ба та їли зірки. За один крок во­ни пе­ре­сту­па­ли ліси, ко­ли ди­ха­ли — здіймали сильні вітри, а ля­га­ю­чи спа­ти бу­ли схожі на па­гор­би з ви­со­кою тра­вою.

Му­ра­шик був най­мен­шим се­ред них — де­ре­ва ледь діставали йо­му до колін. Му­ра­шик відрізнявся від інших. Він не хотів їсти зірки йо­му по­до­ба­лось ми­лу­ва­тись ни­ми. Плем’я йо­го не розуміло і на­зи­ва­ло «дур­ни­ком». Ка­за­ли, що він замріявся.

Однієї ночі, хо­ва­ю­чись за ве­ли­кою го­рою, де бу­ло ти­хо і за­тиш­но, Му­ра­шик по­чув ледь чут­ний плач.
— Хто тут?.. І чо­му ти пла­чеш? — спи­тав Му­ра­шик. — Я Зірочка! І я тут та­ка са­мот­ня! Сьогодні я ба­чи­ла найгарніший захід сон­ця, але нікому не змог­ла роз­ка­за­ти і так за­сму­ти­лась, — все ще схліпуючи, відповіла не­знай­ом­ка.
— Ох, як я те­бе розумію, Зірочко.. А я Му­ра­шик! І я кожної ночі ба­чу найгарніше не­бо з пре­крас­ни­ми зірками, але, здається, ніхто більше не ба­чить йо­го кра­си.
Так Зірочка і Му­ра­шик знайш­ли спільну мо­ву. Їм зда­ва­лось, що во­ни знайомі ба­га­то ба­га­то років. Во­ни зустрічалися кожної ночі і роз­мов­ля­ли, ділилися, смішили один од­но­го. Во­ни го­во­ри­ли про все.

Од­но­го ра­зу Найбільший і Найстаріший Мурахоїд пішов за Му­ра­ши­ком у таємне місце і по­чув як Му­ра­шик го­во­рить з Зірочкою. Він роз­лю­тив­ся і ска­зав Му­ра­ши­ку:
— Ти не справжній Мурахоїд! Зірки їдять, а не дру­жать з ни­ми. Ти не час­ти­на на­шо­го плем’я. Іди геть, інакше я з’їм твою Зірочку, щоб бу­ло на­укою для інших.
Му­ра­шик ду­же зля­кав­ся і вирішив втек­ти, по­ки Зореїди по­вер­та­ли­ся до­до­му. Він не знав ку­ди йо­го не­сли лап­ки, не ба­чив нічого крізь сль­о­зи. Він так лю­бив свою зірочку і так хотів її за­хис­ти­ти. Зне­си­ле­ний, він сів на ви­со­кий па­горб, пла­кав і ди­хав так гли­бо­ко, аж до бо­лю в гру­дях. Дов­го-дов­го. Він навіть не помітив як по­чав світитися.

— Де я? — спи­тав­ся він вго­лос.
— Зі мною, Му­ра­ши­ку, на небі,— відповіла Зірочка.
— Те­пер ми ра­зом, те­пер ніхто нас не роз­лу­чить.

Так з’яви­лось сузір’я Мурахоїда, що світить яскравіше за усі зірки. На йо­го но­си­ку видніється ма­лень­ка крап­ка — це йо­го Зірочка. Йо­го ма­лень­ка Зірочка, яка зав­ж­ди по­ряд.